На Полтавщині вчителька виступила проти поборів і нарвалася на проблеми: деталі гучного скандалу
У Полтавській області вчителька англійської мови Лариса Бондарчук виступила проти збирання поборів із батьків і її колег, що процвітає в школі. Така позиція обернулася для неї двома доганами та судовим розглядом щодо булінгу. Жінка, яка працює там уже 30 років, свою невинуватість у суді відстояла.
Проте це далеко не перший випадок в Україні, коли педагоги відкрито озвучують головну проблему навчальних закладів – побори. Адже тепер красу в школах країни наводять не тільки за гроші батьків, а й коштом учителів, котрі й так отримують скромні зарплати.
Що сталося: версії всіх сторін конфлікту
Конфлікт у Щербанівському ліцеї на Полтавщині почався приблизно рік тому. За цей час Лариса Бондарчук – вчителька англійської мови з 30-річним стажем – встигла отримати дві догани від директорки навчального закладу, а також судовий розгляд з приводу нібито булінгу щодо одного з учнів.
Нещодавно відбувся суд, який вчителька виграла й змогла довести свою невинуватість. Щоправда, Лариса дуже шкодує про те, що в її конфлікт із директоркою ліцею Наталією Драч виявилися втягнутими дитина та її мама.
“Два роки тому в нас помінялася директорка. Спочатку все було начебто нормально. Проте з часом у школі почали процвітати побори. Причому гроші були потрібні як із батьків, так і з учителів. Ніколи раніше нічого подібного у нас не було. Директор викликала в кабінет по одному або по два вчителі, і говорила, мовляв, я вам виписала премію, а ви купите те-то і те-то. Потрібно було придбати, наприклад, стенди в школу, меблі. І ще говорила, що якщо ви не вмієте працювати з батьками, тоді купуйте все самі”, – розповідає Бондарчук.
Так, наприклад, у вересні минулого року батьки учнів 5 класу здавали по 800 грн, щоб купити для школи дві шафи для одягу, полиці для книг, жалюзі на вікна та стенди в кабінет. А ще якось у педагогів школи забрали вчительську і в їхній кабінет посадили бухгалтерів. А самим учителям директорка запропонувала “переїхати” у препараторські, зробивши перед цим там ремонт.
“Невже громада не може виділити гроші на ремонт цих приміщень для вчителів? Мене це дуже обурило. Я вклала свої 9 тисяч гривень на ремонт і придбання меблів для учительської кімнати кабінету англійської мови, ще знайшла спонсорів, які допомогли мені все це зробити. І на зборах із директоркою я запитала, чи збирається вона проводити річний звіт? На що директорка відповіла, що все є на сайті. Але в мене були питання. Я прямо сказала: чи збираються нам компенсувати витрачені на ремонт гроші? На що мені відповіли: “Ну це ж ви робили для себе”, – обурюється вчителька.
Не сподобалася така поведінка не тільки директорці, а й голові Щербанівської сільради Ігорю Процик, який вирішив вичитати вчительці за зайві питання.
“Після цього мені просто влаштували 37-й рік. Почали писати на мене доповідні, мене змушували писати пояснювальні. Якщо я відмовлялася це робити, то складали на мене акт. Працювали і з батьками дітей. Як наслідок, за один місяць я отримала дві догани”, – розповідає Бондарчук.
А пізніше вчительку звинуватили в булінгу учня і шкільна комісія звернулася до суду, який Лариса в підсумку виграла.
Директорка Щербанівського ліцею Наталія Драч говорити про ситуацію не захотіла. На питання про побори вона заявила, що все це нібито неправда: “Мене перевіряли вже за всіма її звинуваченнями, нічого не підтвердилося. Але я нічого коментувати не буду”. Директорка вважає, що причина всього – політика і те, що вчительці нібито не подобається, що саме ця людина очолює школу.
А ось начальниця відділу освіти Щербанівської сільради Леся Осадча говорить, що ремонти й догани вчительці нібито не пов’язані між собою: “Цій школі виділяється багато грошей, навіть на мило. Але якщо батьки хочуть допомогти школі, то це їхнє добровільне рішення”.
За словами Осадчої, ліцей уже перевіряли Держпотребслужба, поліція, запрошували навіть депутатів, але жодних порушень не виявили. “Якщо батьки купують меблі, інвентар, то все це ставиться на баланс. Тому і Контрольно-ревізійне управління жодних порушень не знайшло”, – прокоментувала вона.
Щодо питання про ремонт учительської, то у відділі освіти заявили: ніде не записано, що в педагогів повинна бути окрема кімната.
“Їхнє робоче місце – стіл у класі. Але так у нас звикли, що повинна бути вчительська. Оскільки відбулася реорганізація навчальних закладів, то в їхню кімнату посадили бухгалтерів. Все одно всі вчителі там не вміщалися. Їм запропонували відремонтувати лабораторні приміщення, допомогли з матеріалами, але провести роботи вчителі повинні були самі. Бондарчук це не сподобалося. Так, вона знайшла спонсорів, зробила ремонт, купила шпалери. А потім зажадала, щоб їй оплатили. Якщо хтось не хоче сам ремонтувати, то нехай використовує старі меблі, сидить у старому кабінеті, з часом йому все поміняють”, – каже Осадча.
Також чиновниця стверджує, що раніше школою керував інший директор, що нібито закривав очі на скарги на Бондарчук, а нова керівниця не стала цього робити. “З 2018 року на цього вчителя були два адвокатських запити. Вони стосувалися її відносин з учнями. У нового директора суворіші вимоги до педагогів, комусь це не подобається”, – вважає Осадча.
Внески бувають тільки примусовими
Ця історія цікава тим, що педагогиня з невеликого села не стала мовчати про те, що відбувається в її навчальному закладі. Вона могла б піти, давати приватні уроки англійської мови та добре почуватися.
Особливо ж зважаючи, що в селі всі більш залежні – від адміністрації школи, від сільради, від місцевих депутатів. Залежні й перевіряльники, навіть поліція. Тому розправитися з неугодними тут набагато простіше.
Чиновники й адміністрація школи навіть не розуміють, що добровільні внески батьків бувають тільки примусовими. І всі ці подарунки у вигляді меблів, ремонтів, стендів, які вони ставлять на облік – не що інше, як побори і вимагання.
Дивно, що вже самих педагогів примусово змушують купувати меблі, обладнати для себе в кабінети, хоча це прямий обов’язок місцевої влади. Яка після децентралізації має достатньо грошей у бюджеті і вже не може кивати на центральну владу.
І коли директор водить по школі екскурсії та показує гарні класи, нові вікна, новенькі парти, то завжди варто запитати – скільки добровільно-примусових внесків зробили батьки й самі педагоги для того, щоб школа сяяла?
Співзасновниця громадської організації “Батьки SOS” Олена Парфьонова називає цей випадок дуже показовим: “Вперше учителька зважилася розповісти про побори. Зазвичай класні керівники опиняються в складній ситуації. Вони озвучують забаганки адміністрації – пофарбувати, побілити. Але батьки проти. Директор тисне. Тоді батьки пишуть скарги в різні інстанції і директор розуміє, що цей конфлікт може вийти йому боком”.
Парфьонова зазначає, що в таких ситуаціях відділи освіти просто не виконують свої обов’язки. “Якщо необхідний ремонт навчального закладу, то де ви були? Ще ні одне управління освіти не було притягнуте до відповідальності за бездіяльність. Зараз почнеться навчальний рік і ми побачимо красиві звіти про готовність шкіл. А насправді все це лише на папері. Все купували за гроші батьків. Вони оплачують усе, навіть вогнегасники і гідранти в школах. А в підсумку буде як у Васильківській школі, яку знесли. Батьки багато років фарбували, білили, підклеювали тріщини. А тріщина пішла в фундамент і навчальний заклад завалився, відновленню не підлягає. Тому що батьки не фахівці в ремонтах”, – говорить вона.
Сама Бондарчук каже, що справою про булінг хотіли просто поставити хрест на її педагогічній кар’єрі: “Мені дуже шкода, що хлопчик і його мама стали заручниками вмілої маніпуляції, гри на батьківських почуттях. Але я принципово міняти школу не буду”. Своїм прикладом вчителька хоче довести, що самоуправство в освіті можна перемогти.