Лист однієї дівчини з Німеччини подрузі в Росію. “… Іду, значить, шопінгую, дивлюся: на узбіччі …”
Лист однієї дівчини з Німеччини подрузі в Россию. Вірніше, уривок.
Пунктуація, орфографія и інші нехітрі обороти автора збережені без Зміни. Далі від імені автора.
«… Іду, значить, шопінг, дивлюся: на узбіччі їжачок лежить. Чи не клубочком, а навзнак, і лапками догори. І мордочка вся в кровищи: машиною, напевно, збило. Тут в передмістях кого тільки не тиснуть! Єжи, лисиці, змії. іноді навіть козулі попадаються. Мені чогось шкода його стало: загорнула в газету, принесла додому. Дзвоню Гельмуту, питаю, що робити? Він мені: віднеси в лікарню, там ветеринарне відділення є. Гаразд, несу.
Зайшла в кабінет. Зустрічає якийсь Айболить перекачаний: за два метри зросту, з халата два простирадла зшити можна. Вас іст лось ?! – питає.
Ось вже, думаю, точно: лось. І переконує: забула, як по-німецьки їжак. Потім вже в словнику подивилася. Ну, суну йому бідолаху: мовляв, таке шайсе сталося, Кранко тваринка, лікуй, давай. Назвався лосем – люби їжачків.
Так він по життю Айболітом виявився: рожа перекосилась, мало не плаче бідолаха. Тампонами протер, мало не облизав і укол засандалив. Блін, думаю, мало їжакові своїх голок. І поніс в операційну. Зачекайте, каже, близько години.
Ну, йти якось стрьомно – чекаю. Години через півтора виповзає цей лось.
Табло скорботне, як ніби у мене тут родич загинається.
І мовить: мовляв, як добре, що ви вчасно принесли бідне істота!
Травма-де, дуже важка: жити буде, але інвалідом залишиться. Зараз, лібе фройляйн, його забирати і навіть відвідувати не можна: ломняк після наркозу.
Я від такої турботи тихо охороняв. А тут починається повний ам енді. Айболить продовжує: Пару днів пацієнтові (nоtа bеnе: їжакові!) Доведеться полежати у відділенні реанімації (для їжачків, н /// х !!!), а потім зможете його забирати. У мене, напевно, на обличчі було написано: А на хрена мені вдома їжачок-інвалід …
Він схоплюється: Але, може бути, це для вас обтяжливо і надто відповідально (йо-майо !!!). Тоді ви можете оформити тварину в притулок (б /// я !!!). Якщо ж все-таки ви вирішите дати притулок його, знадобляться деякі бюрократичні формальності.
Розумію, що іржати не можна: німець сумний, як на похоронах фюрера. Гашу либу і питаю: – Договір про опіку (над їжачком, е /// т !!!)? – відповідає, а також характеристику з магістрату. Я вже ледве стримуюся, щоб не зайти., – питаю. Цей зоофіл на повному серйозі відповідає: – Ні, характеристика щодо вашої сім’ї, фройляйн.
У документі повинні міститися відомості про те, чи не звинувачувалися ви або члени вашої сім’ї в насильстві над тваринами (щосили жену з голови образ Гельмута, грубо співжиття з їжачком!). Крім того, магістрат повинен підтвердити, чи маєте ви матеріальні і житлові умови достатні для опіки над твариною (не занадто ми бідні для їжачка, з /// ка !!!). У мене, блін, ще сил вистачило сказати: мовляв, я пораджуся з близькими, перш ніж піти на такий відповідальний крок, як усиновлення їжачка. І прашіваю: скільки я повинна за операцію? Відповідь мене дотиснув.
«О, ні, -каже, -ви нічого не повинні! У нас діє федеральна програма з порятунку тварин, постраждалих від людей ». І далі – зацени: «Навпаки, ви отримаєте премію в сумі ста євро за своєчасне звернення до нас. Вам відправлять гроші поштовим переказом (… вісім, дев’ять – аут !!!).
Ми вдячні за вашу доброту. Данке шен, гуторехціг фройляйн, Ауфвідерзейн! » Загалом, додому йшла в повному угарі, сміятися вже сил не було.
А потім чогось сумно стало: згадала нашу лікарню, коли тітка лежала після інфаркту. Як їжу тягала три рази в день, білизна, посуд; благала, щоб оглянули і хоч зеленкою помазали.
У підсумку народилася така максима: «Краще бути їжачком в Німеччині, ніж людиною в Росії».
Автор невідомий. На жаль. ))