Генерал Збройних сил України – Кривонос Сергій про восьмий рік трагедії над Луганським летовищем.

Восьмий рік трагедії над Луганським летовищем.

У ніч з 13 на 14 червня 2014 року, під час заходу на посадку Луганського аеропорту терористи підбили військово-військово-транспортний літак.

49 воінів украінців загинули при виконанні бойового завдання:

40 десантників 25-ї Окремоі Повітряно десантної бригади та 9 членів екіпажу 25-ї Військово – транспортної авіаційної бригади.

Вічна пам’ять загиблим Героям!!!

Співчуття рідним та близьким!

Пам‘ятаю, як ця звістка вразила та приголомшила всіх нас, хто обороняв Краматорський аеродром……..

В складі оборонців аеродрому, були частково 2-й та 3-й парашутно – десантні батальйони 25 повітряно десантної бригади. Загиблих в Луганську, вони знали особисто по сумісній службі. Багато загиблих були друзями тих, хто був Краматорську.

Тоді всі питали – чому так трапилось???

На війні буває по різному.

Вісім років поспіль після трагедіїв у Луганську, українське суспільство чекало відповіді : хто винен?

Я задав це питання ще ранком того трагічного дня, але трохи під іншим кутом.

Хто і чому не зробили, аби забезпечити безпеку посадки ІЛ 76 на злітну смугу Луганського аеропорта? Прості речі, які мали бути зрозумілі та виконані, і їх знають всі командири.

Успіх будь якої десантної операції, залежить від повної інформаціі про ворога в районі десантування і при пануванні в повітрі.

Панування в повітрі, це не тільки небо. Це і те, що засоби протиповітряної оборони ворога знищені або придушені.

До нас в Краматорськ прилітали гелікоптери, до початку червня. Ми проводили комплекс заходів по забезпеченню безпеки коридору прольоту, а це в першу чергу дії наземних підрозділів. Такі дії ми проводили кожен раз, коли чекали наші борти. Завдання: не допустити активності дій ворога у визначеному коридорі, навіть його присутності, а не тільки його спроможностей.

Деяки скажуть: ну це ж гелікоптери, а не Іл. Але все робиться та виконується однаково!

Крім того є така річ, яку треба постійно застосовувати на війні – введення ворога в оману.

Ми навіть в оточенні знали, що 25 ка летить в Луганськ, весь Дніпропетровськ проводжав їх в аеропорту……

Є правило написане кров‘ю: Суворо обмежити коло осіб допущених до планування!

І ще одне : не можна думати, що ворог слабший за тебе і дурніший.

Одна за одною помилки і призвели до трагедії.

Це не полювання на відьом.

Це просто бажання все ж таки знати реальну правду. Бо якщо і далі будемо брехати самім собі, то ніколи не переможемо в цій війні.

Треба чесно сказати дітям, мамам, дружинам загиблих і всім українцям – чому так сталося? Де провал і чому ?

Бо поки цього немає – душі загиблих в не спокої, вони чекають від живих правди .

Вічна пам‘ять і Царство Небесне загиблим воінам.

Kryvonos Serhii