Лариса Ніцой : Ну ось. Накрило мене. А ще кілька днів тому казала журналістам, що все норм. Нас знищують, а їм пофіг.
Ну ось. Накрило мене. А ще кілька днів тому казала журналістам, що все норм.
– Доброго ранку, коханнячко моє! – далекий голос чоловіка в трубці телефону.
– Привіт, – зітхаю.
– Чому голос сумний?
– Депресія в мене, – схлипую. – Всі люди, як люди, а мене знову понесло читати свіжий законопроект. Такий маленький законопроектик (про коріннні народи), а й у ньому вмудрилися українців поставити в стійло. Так важко спостерігати, коли кажеш людям, нас знищують, а їм пофіг. А ти дивишся, як знищують, і нічого не можеш із цим зробити. Он, Андрій Міщенко написав коментар, як завжди іронічно і влучно: «Їм пофіг на ті закони, бо вони не збираються ті закони виконувати». Але ж це знову бардак і абсурд, бардак і абсурд! А тоді всім дах зірве – чергова революція. І ти ж розумієш – це ЦІ не збираються виконувати, а ТІ, хто їх пише, щоб українців у стійло заганяти – збираються. Пишеш, пишеш, пояснюєш, пояснюєш…
– Бачиш, Міхновський, Донцов теж про це писали.
– Боже, але ж це було 100 років тому, а нічого не змінилося, ми знову пишемо про те саме, знову те саме жуємо! Одне й те ж. Одне й те ж.
– Ну, якщо ТАК розглядати, то може вони й програли по життю, але справа їхня не програла.
– Яким чином не програла, якщо знову все те саме?
– Вони мріяли про незалежну Україну – і ми її маємо. Чорновіл казав: «Ми вже маємо незалежну Україну, але тепер її треба зробити українською». От ми й робимо. Так, вона ще не така, але колись буде…
– Колись буде… А поки що скандальна, здвинута по фазі, зазомбована, мовна терористка Ніцойка знову щось там вичитала, і знову чимось не довольна.
Тут уже зітхає мій коханий:
– Піди відволічись на щось.
Пішла. Поблукала по квартирі. Спробувала відволіктися на те, на що б нормальні жінки відволіклися. Не спрацювало.
Із сусідньої кімнати намалювалася сонна з’ява – син.
– О, ти чого плачеш?
– Бо я ненормальна.
– Тю-ю-ю, – обняв.
… Відволічись. Легко сказати. Мене може відволікти лише видання нової книжки. Он, лежить готовенький макет для малят уже кілька років. Видавництво нарахувало 56 тисяч гривень для друку. Така бджола гарна. Ніяк з видавцем (атовцем) на неї грошей не назбираємо. Ех, немає в мене Євгена Чикаленка, який підтримував колись Куліша, видавав йому книжки. Платив письменникам стипендії. Ну, правда, й Кулішем треба бути, а не Ніцой. Хоча, друзі-українчики, колись ми видали разом з вами «Незламних Мурашів» – і ця книга стала улюбленою для багатьох.
Ще мене можуть відволікти зустрічі з дітьми. Он я по таборах поїздила. Говорили про книжки, читання і патріотизм. Але знову все вперлося в гроші. Де їх стільки набрати, щоб їздити…
Журюся.
Вороже стадо, не приходь до мене хоча б сьогодні.
Джерело: uakozak.info