“Мамо, хто мій справжній тато? Мені бабуся все розповіла, я все знаю”

– Віро, нам треба твого Іллю одружити з донькою моєї Варі. – приголомшила Тетяна Федорівна свою невістку.

– А Вас нічого не бентежить? Наприклад те, що вони – двоюрідні брат і сестра? – з підозрою зиркнула Віра.

Віра не погрішила проти істини. Варя – рідна сестра її чоловіка Костика. І Варина дочка Юля – сама справжнісінький двоюрідна сестра Іллі, сина Віри і Кості.

Джерело:osoblyva.com

– Ну мені це не розповідай! – криво посміхнулася Тетяна Федорівна. – Ми ж з тобою обидві знаємо, що Костею там навіть не пахне.

Віра на мить втратила дар мови.

– Здивована, що я знаю? – жінка по-своєму інтерпретувала мовчання невістки. – Я ж бачу – немає там нічого нашого. Ілля – капловухий, у нас в роду ніколи таких локаторів не було. Рудий, а ти і Костя – світленькі. У пологовому будинку підмінили? Не вірю. Таке тільки в кіно буває. Значить – нагуляний.

– У мене мама – руда. – заперечила Віра.

– Та що ти говориш? Я що, твою мамаму ні разу не бачила? Завжди чорневолосся у неї було! Чорне. Значить, з народження така!

– Хочете сказати, Ви з народження фіолетова? – Віра кивнула на фарбовану шевелюру свекрухи.

– Ні звичайно. – фиркнула та. – Але твоя мати навіть на фотографіях темна!

– З молодості волосся фарбує, не хоче рудою бути.

– Зуби мені не заговорюй. Твої батьки подарували твоєму Іллі квартиру. А моя рідна внучка повинна зі мною і дочкою в однокімнатній тулитися? Не бувати такому! Значить так. Іллі щодня говориш, що Юля – його наречена. Так, поки вони маленькі. Але підростуть! І дивись, щоб син твій нікого не знайшов, шулікою всіх від нього відганяй. І запам’ятай …

– Тетяно Федорівно, Ви марите? Маразм підкрався непомітно? Вам би сходити, перевірити душевне здоров’я. Мені йти треба, будьте так ласкаві – покиньте мій будинок.

– Дивись, Вєрка, я все синові розповім! І він тебе кине! А кому ти в свої 40 потрібна будеш? Подумай добре! – повчально повідомила Тетяна Федорівна на прощання.

– Мені – 34, якщо Ви забули. Кажу ж – до лікаря Вам треба. Пам’ять, он, пустувати почала. – Віра з усмішкою відчинила двері перед свекрухою.

– Значить, не хочеш по-хорошому? Ну що ж, сама винна. – Тетяна Федорівна пішла, не попрощавшись.

Пройшовши в кімнату, Віра знайшла свій телефон і зателефонувала чоловікові, щоб розповісти про чергову вигадку його матері. – Давай тест зробимо на батьківство, вона вгамується. – запропонувала Віра чоловікові вихід із ситуації.

– Ще чого! Я знаю що Ілюшка – моя дитина. Мені вже Варя дзвонила, поділилася планами нашої матері і розповіла, що я – не тато. Я не буду витрачати гроші на таку дурницю. Заїду ввечері до них, поговорю, поки вони Іллі зайвого на наплели.

– Добре. – погодилася Віра, хоча і розуміла безнадійність цієї розмови – якщо Тетяна Федорівна вбила собі щось в голову, то пиши пропало.

Цей день був сповнений на сюрпризи. На неприємні сюрпризи. Мало було Вірі візиту свекрухи з її маразматичною ідеєю, так ще й син спробував влаштувати сцену, прийшовши додому зі школи. Добра бабуся зателефонувала Іллі і спрацювала на випередження.

– Мама, хто мій справжній батько? – відразу приголомшив Віру 14-річний син.

– І ти туди ж? Дай вгадаю. Бабуся дзвонила. Розповіла тобі цю страшну таємницю і висловила бажання, щоб ти одружився з Юлею, коли вона виросте. Так?

– А ти звідки знаєш? – сторопів підліток.

– Розумієш, сину. Є такі люди, які не хочуть докладати ніяких зусиль для свого благополуччя. Твоїм бабусі і тітці набагато звичніше щось у когось випрошувати, в надії добре влаштуватися за чужий рахунок. Мої батьки переписали на тебе квартиру моєї бабусі, твоєї прабабусі. І ця нерухомість – ласий шматочок для будь-якого рожа аферистів і халявщиків.

Твоя бабуся Таня бреше. Ти – наш з твоїм татом син. Але їй не хочеться в це вірити, інакше не вийде сватати за тебе Юлю. Не можуть двоюрідні брат і сестра вступити в шлюб.

– Мамо, а навіщо тоді бабуся бреше? Не розумію.

– Ну дивися. У нас з твоїм татом є квартира, у тебе своя кімната, у нас – своя. Тепер у тебе є своя власна двокімнатна квартира, куди ти переїдеш коли вступиш до інституту. Туди ти приведеш свою дружину, там будуть жити ваші діти. А у твоїх бабусі Тані і тітка Вари – однокімнатна квартира, в якій вони живуть утрьох з Юлею.

Хоча раніше у них була трикімнатна квартира. А твоя бабуся, в жадобі легкої наживи, розміняла її, вклала гроші незрозуміло куди і прогоріла. Позбулася всіх вкладених коштів.

Працювати, щоб купити велику житлоплощу, вони не хочуть. Чекають людини, яка в дзьобику принесе їм квартиру. Вони просто заздрять, що у тебе майбутнє забезпечене, а твоя двоюрідна сестра буде животіти в одній кімнаті з мамою і бабусею – пояснила Віра ситуацію.

– Давай віддамо бабусі одну квартиру? І їм місця буде, і вони злиться перестануть.

– А ти, коли виростеш, де будеш жити? До нас дружину приведеш? А потім будеш з дружиною і дітьми жити в одній кімнаті? Іллюш, це дуже непросте питання. Та й де гарантії, що отримавши у власність ще квартиру, твоя бабуся знову не вплутається в якусь авантюру? І будуть вони і далі жити втрьох в одній кімнаті, але свого житла у тебе вже не буде.

– Зрозумів. Я ж точно татів?

– Точно. – розсміялася Віра.

Ілля пішов робити уроки і провозився з ними до самого вечора.

– Мам, а коли вечеря?

– Зараз тато прийде і сядемо за стіл. Він уже піднімається.

– Я бабусі подзвонив. Сказав їй, що вона – брехуха.

– Думаю, вона не зраділа. – зауважила Віра.

– Ні звичайно! Сказала, що ти підриваєш її авторитет.

– Дійсно. Вона – бреше, а я – винна. У цьому вся твоя бабуся.

– Мам, тато прийшов, я за стіл?

– Так, сідай. – Віра витерла руки об кухонний рушник і пішла зустрічати чоловіка.

 

– Поговорив з мамою. Ти права – тест треба зробити. А то свої маревні ідеї вона з голови не викине. – поскаржився Костянтин.

– Дорого. Стільки грошей на вітер через чужу хвору уяву.

– Нерви дорожче. А хочеш, я дозволю тобі самій вручити мамі результати батьківства? – лукаво посміхнувся Костя.

– Ну … якщо тільки так. – розсміялася Віра. – Фіг з ними, з грошима. Ти маєш рацію – нерви дорожче.