15 хвилин тому! Ми вже перемогли – важливе звернення! Залужний поділився подробицями – щире бачення!
Нещодавно головнокомандувач ЗСУ – Валерій Залужний поділився історією Геройа України, танкіста Сергія Пономаренко на псевдо «34».
«Коли я був маленьким, дід з бабою багато розповідали про Другу світову. Що вони робили, як жили. І я завжди думав: «Пощастило ж людям застати такі часи, зробити свій внесок у перемогу. От було б класно, якби я спромігся на щось подібне». Домріявся… Але ні про що не жалкую! Ми вже перемогли. Україна однозначно визнана світом, а росія заблокована. І це вже не зміниться», – упевнений Герой України, танкіст Сергій Пономаренко на псевдо «34».
Як стало відомо з телеграм-каналу головнокомандувача ЗСУ – Валерія Залужного, до 2014 року Сергій не мав жодного стосунку до військової справи. Працював менеджером у сфері логістики, а перед самим початком російської агресії – керуючим магазину. Втім, коли почалася війна, одразу пішов до військкомату.
Після демобілізації у 2015 році Сергій повернувся додому, до цивільної роботи. Потім працював у військовому комісаріаті. Незадовго до повномасштабного вторгнення росії звільнився з лав Збройних Сил України. Як виявилося, ненадовго.
– Я очікував нападу. Ще на початку лютого зв’язався з побратимами, з якими воював на Донбасі. Я був упевнений, що росіяни одразу вимкнуть зв’язок по всій країні, тому ми заздалегідь прописали маршрути висування, години і місця зустрічі, – згадує він. – Зв’язок не вимкнули, а повномасштабне вторгнення відбулося. 24 лютого я закрив усі нагальні справи на роботі, 25-го виїхав, а 26-го вже був у 3-й ОТБр.
Ці кілька місяців, за словами Сергія, промайнули, як один довгий день. Сон по 2-3 години на добу, кілька виїздів щодня, постійні бої. Аналізуючи цей період, він зауважує: наш ворог підлий і підступний, не зупиняється ні перед чим.
– Ця війна нагадує партію в шахи між розумною людиною і клінічним ідіотом. І всі ніби розуміють, що розумний переможе, але є нюанс – у розумного 16 фігур на полі, а в ідіота – 160. Разом із тим, вже усі зрозуміли, що їхнє «потужне військо» – міф. Друга армія світу?! Та вас прості менеджери б’ють, як мух на підвіконні! – говорить Сергій.
За словами командира, в його підрозділі усі бійці мотивовані і завзяті, навіть ті, хто до кінця лютого не мав жодного бойового досвіду. Кожен готовий битися і захищати свою землю.
– Про такий колектив можна тільки мріяти. Коли готуємося до виїзду і я визначаю екіпажі, які будуть виїжджати, хлопці навіть ображаються: «А чому знову вони, вони минулого разу їздили, тепер давайте ми поїдемо». Це дуже класно. З такими людьми хочеться працювати, – говорить Сергій. – Знаю багато мобілізованих хлопців, які дадуть фору кадровим військовим.
У командира, до речі, є правило, якому він не зраджує з 2014 року – не відпускати хлопців самих на завдання.
– Якщо виїзд потрібно робити однією машиною, їду я. Якщо більше, ніж однією – я і ще хтось. Розумієте, якщо відправляєш бійців, а сам лишаєшся, ти сієш зерно сумніву: наскільки ж це небезпечно, якщо він сам не хоче їхати, а нас посилає, – пояснює Сергій.
Після запитання про життєві орієнтири, які допомагають йому витримати важкі випробування, Сергій Пономаренко на мить замислюється.
– Мій старший брат помер, коли йому було два роки, і я завжди розумів, якою болючою була ця втрата для батьків, – зізнається він. – Мати часто казала: «Ти в нас лишився один, тому дуже хочеться, щоб своє життя ти прожив правильно». І це відчуття, що потрібно жити за двох, тримає мене і підштовхує.
Про свою особисту мотивацію до Перемоги Сергій Пономаренко говорить коротко: «Троє дітей».
– Я дуже не хотів, щоб наші діти бачили війну. І розповідати їм про неї теж не дуже хочу, – зауважує він. – Єдине, що сказав би: вчіть історію, тому що часи змінюються, а наш ворог з давніх часів – ні. І якщо так складеться, що ця війна не закінчиться розпадом росії, гадаю, через 50-100 років ми знову повернемося на це саме коло. Вони не можуть по-іншому. У них на підсвідомому рівні закладено, що треба не розвивати своє, а забирати чуже. Тому маємо зробити все можливе, аби цього не трапилося знову.