Вже за Токмак0м? ОДРАЗУ ТРИ МІСТА – новий настуn ЗСУ: повна де0куnацlя! Фр0нt nал@є!
Поки Україна призвичаюється до того, що велика війна стає затяжною, виявляється, що Росія до “забігу” на таку дистанцію не готова й поступово провалюється на фронті.
Про це розповів Євген Дикий в інтерв’ю Новинарні.
Дикий згоден, що людський ресурс у РФ величезний, це безперечно. Однак бракує техніки, щоб посадити на неї новобранців. І це важливо, поки зараз триває вирішальний бій за Токмак.
«У моєму розумінні, битва за Токмак – це не битва на вулицях Токмака. Власне, нам треба пройти Токмак. Коли він залишиться за спиною – все, відкривається оперативний простір на Азов, на Мелітополь, на Бердянськ. А як саме ЗСУ братимуть Токмак – я передбачати не беруся. От усе, що зараз відбувається в районі від Роботиного на південь, – це битва за Токмак, — сказав експерт.
З червня ЗСУ “мацали” багатосотківометровий фронт, “намацали” три точки: Роботине (під Оріховом), Старомайорське (район Великої Новосілки) і, як не дивно, Бахмут. І це тепер ключові напрямки для подальшого наступу. Також аналітики пишуть, що партнерам слід менше критикувати ЗСУ, нібито вони наступають “не так”, наступають взводами, а не батальйонами, натомість давати більше далекобійних ракет, авіацію, щоб цей наступ підтримати.
Але я б не зводив тільки до цих трьох точок. Але абсолютно правильні висновки цих аналітиків. Я дуже радий, що на Заході нарешті такі голоси зазвучали. За останній місяць, на мою думку, взагалі відбувся певний перелам саме в тому, як висвітлюється наша війна, наш наступ у західних медіа», — сказав Дикий.
Військовий відзначив, що деякі джерела “поховали” наш наступ ще на першому його тижні.
«Цей хор ще не замовк насправді. Такі голоси і далі звучать. Але вони нарешті перестали бути мейнстрімом. А чим далі, тим більше пробиваються голоси військових аналітиків, які абсолютно по-іншому оцінюють ситуацію. І які нарешті ставлять питання про те, а чи могла бути в нас взагалі інша тактика та стратегія за тих ресурсів, які вони нам дали? А нагадаю, що нам для контролю над небом не дали жодного літака, нам дали смішну кількість засобів ППО тактичного рівня для прикриття наступаючих частин, нам бронетехніки наобіцяли із розрахунку на дві американські дивізії – а реально на початок наступу встигло доїхати приблизно на одну американську бригаду. І ось із таким ресурсом фактично в нас був вибір: або скласти лапки і не наступати, або наступати так, як ми це зараз робимо. Тобто таким, скажемо, несподіваним чином: гібридно комбінувати окремі практики загального армійського наступу, окремі практики – фактично напівпартизанські», — наголосив військовий.
Дикий відзначив, що те, що ми змушені наступати взводами і ротами, – це ж не просто так. Це єдиний спосіб, який невілює перевагу росіян у повітрі. Бо як тільки ми збираємося хоча б в БТГр – батальйонно-тактичну групу, тоді перевага росіян у небі в 10-12 разів стає просто смертельною. Вони просто налітають, нищать усе, а “гради” “заполіровують”.
«А от коли ми воюємо взводами чи ротами, навіть у росіян не напасешся авіації на кожний взвод. І саме тому ми так наступаємо. Тож і західні аналітики приходять до висновку, що з наявними ресурсами, які нам дали, це вимушена практика», — сказав Євген.
Дикий зауважив, що у нас немає переваги в повітрі, проте ЗСУ зрівняли кількисть артилерійський установок з російськими, кількість майже однакова, але не тому, що нам щось сильно довезли, а тому, що ми дуже багато їхнього знищили і продовжуємо знищити. По броні ми близькі до паритету з тієї ж причини. Виключно через те, що ми підтримуємо дуже високий темп знищення російської броні.
«А найбільшим успіхом цього наступу є співвідношення втрат. Воно в два-три рази на нашу користь. Це при тому, що ми в наступі, а РФ – в обороні», — підсумував експерт.