Зеленський привітав Путіна з новорічними сватами…

Коли я дивився в кінотеатрі фільм Мідвей, я здивувався, що на початку титрів чітко вказано, що це амеракано-японський фільм. Тобто, стрічка показує саме продовження бойових дій між США і Японією після нападу на Пьорл Харбор. Майже через 80 років дві країни, які офіційно воювали – зняли спільний фільм, де показані обидві сторони, без тотального приниження програючої сторони. Гарний фільм, героїчний, майже документальний, бо всі імена і події справжні. Але вони ж воювали, знищували одне одного, була ціль стерти противника, а тут, скільки років мир і фільм про ті події…

Я розумію, що через 80 років, мої внуки і правнуки зможуть якось говорити з росіянами, може бути мир, якщо звісно, Росія зміниться, після поразки, як це було з Японією чи Німеччиною…

Але зараз, я згадую липень 2014 року. 5 років тому. За місяць перебування нашого батальйону під кордоном біля Свердловську я не відчув жодного обстрілу з території України. Я був очима двох батальйонів і кричав в рацію одразу «ВИХОДИ!!», коли бачив старт ГРАДів з території Росії. Нас вбивала саме Росія, а не сепари. Північні братушки, культивуючи велич русської раси, утюжили нас градами і танками.

Ще приклад про більше, ніж братушання.

Біля мене недалеко, але також під кордоном була така собі висота Браво. На ній стояли десантники 79 бригади. Вони стояли до останнього, а поранених навіть Dmitry Marchenko виводив, але висота стояла. Приймала касети градів, десантура копала ширше і глибше, приймала міномети і гради, але знову – ні одного з території України. Весь убивчий метал прилітав з Росії. Десантники забобонні, тому просто стояли за свою землю – це їхня задача, бути в центрі повної сраки, їх на це вчили. На війні як на війні – усім тяжко. Але прийшов день Х…

Мокшани зрозуміли, що нашого дєсанта якимось ГРАДом не викоріниш з своєї землі. І вони відправили танки…

Командиром висоти Браво, звісно, був Семен Браво. Його ви також могли бачити як поручителем на судах по Марченко, Почтаренко і Каморянського. Це десантне БРАТСТВО, які завжди будуть стояти друг за друга і ніколи не зможуть зрадити свого побратима. І так було не тільки в Україні. Десантне братство існувало між десантниками багатьох, і не тільки країнах постсовка.

Так от в День Х, висота Браво приймала танковий бій. З артпідготовкою і всім як книжка пише.
Семен побачив на антенах російських танків саме прапори десантні. Не сепарські, не російські, не будь які інші, а саме десантників. З блакитними небом, парашутом, зеленою землею…

Він дав команду одягнути всім свої блакитні берети, підняти прапори БРАТСТВА на техніці – показати, що ми браття, можемо і без бою обсудити. Ну не можуть браття, які будь якої національності, все таки брати по небу і по зброї – наступати на своїх же?

Одягли берети, «тєльняшки», прапори на техніці – ми браття, зупиніться!

Але на підняті прапори ВДВ група Семена отримала тільки залп з усіх російських танків. І під ці ж залпи вони перейшли кордон України. Напали на них. З завданням вбити. Вбити не просто українців, а ще й своїх же братів, десантних братів….

З тих пір немає ніяких братів. Між українцями і росіянами, а тим паче десантниками – нема ніякого братства! Головним принципом переходу на берет кольору марун для ВДВ була не тільки історія приналежністі кольору, а саме відмінність від мокшан! Вони зрадили між собою десантників, а росіяни – українців!

Не може бути зараз ніякого миру, поки живі такі, хто пам’ятає всі ці зради і вбивства українців! Може через покоління і правильну пропаганду – лід розтане, треба буде жити і закопати сокиру війни.

Але зараз, Президент Зеленський, який нічого не втратив на війні, нікого не поховав, але поздоровляє з святами Путіна, який відповідає за смерті десятків тисяч українців – це нонсенс і малоросьтво головного мозку. А якщо він реально прийме запрошення на 9 травня до Москви на день Перемоги – то це буде останній крок в його історії як Президента України…

Сергій Місюра