Шановні друзi, маю вuбачuтuся і вuзнатu cвою помuлку. Раніше, незважаючu на деякі неоднозначні вчuнкu і вuсловлювання Паnu захuщав його…Але.
Павло Бондаренко
Шановні друзі, маю вибачитися і визнати свою помилку.
Раніше, незважаючи на деякі неоднозначні вчинки і висловлювання Папи Римського Франциска, захищав його, мовляв, він не звичайний політик, він мусить стояти над конфліктами й працювати на примирення. Але.
Те, що втнув Франциск під час Всеросійської зустрічі католицької молоді в Санкт-Петербурзі жодних виправдань не має і мати не може. Його висловлювання – це осанна імперіалізму і заохочування до неоколоніалізму та геноциду – інакше це розцінити не можна. Звертаючись до російської католицької молоді, понтифік сказав:
“Ніколи не забувайте про спадщину. Ви – нащадки великої Росії: великої Росії святих, правителів великої Росії Петра І, Катерини ІІ, тієї імперії – великої, освіченої, великої культури й великої людяності. Ніколи не відмовляйтеся від цієї спадщини. Ви – нащадки великої матінки Росії, крокуйте вперед із цим”.
Це він про Петра І, якого власні ж піддані за життя прозвали “Антихристом” через його неймовірну, звірячу жорстокість і (увага!) зневажливе, знущальне ставлення до Церкви. Про правителя, який знищив патріархію. “Людяність” цієї звірюки дуже добре проявилася в Батурині. “Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства” – писали тодішні європейські газети.
Свою “велику людяність” Петро показав під час розправи над дврянином Степаном Глєбовим – коханим колишньої дружини Петра Євдокії, яку той запроторив до монастиря. Глєбова прилюдно стратили, посадивши на палю. А щоб той не замерз передчасно, дбайливий цар наказав одягти на нього шубу та шапку. Нещасний конав 14 годин і усі ці години на його муки була змушена дивитися Євдокія, якій двоє гренадерів тримали голову, аби та не пропустила ані миті страждань коханого. Оце, на думку, Франциска, людяність?
Під час Великого посольства до Європи московити на чолі з Петром виявили феноменальну дикість і варварство. Голландці, німці, англійці описують вічно п`яну орду, яка в помешканнях, де жила, розстрілювала з пістолетів картини, топила каміни меблями і гадила просто на підлогу, підтираючись портьєрами.
Опис “подвигів” Петра та його оточення під час подорожі до Парижу охочі можуть самі знайти й оцінити “культурність”.
Про Катерину ІІ теж можна сказати чимало “гарного”. Саме вона знищила Запорізьку січ. Саме вона зробила українців кріпаками. Саме за її правління у росії людьми торгували, мов худобою, міняючи на собак та свиней. Саме вона влаштувала страшну різанину в Криму, фізично знищивши залишки кримських готів – то було ні що інше, як геноцид.
До слова, особливо має подобатися Катерина ІІ полякам. Саме за її правління і за її ініціативи Польщу як державу було знищено й розділено між сусідами. Чи подумав Франциск, як до його захоплення цією імператрицею поставляться католики Польщі?
“Просвіщонна” цариця нищила старовинні літописи та інші документи сотнями, аби ті не заважали фальсифікувати історію – як висловився Франциск – “великої Росії”. Зокрема “великої культури” імператриця спалила оригінал “Повісті минулих літ”, найвідомішу писемну пам`ятку давньої Руси, а також “Степенну книгу царського родоводу”.
І от з них понтифік закликає брати приклад російську молодь ХХІ століття. З лютих імперців, які заливали кров`ю передусім Україну. Чи подумав він, як до цього постиавляться українці, яких вбивають якраз “спадкоємці” Петра та Катерини?
Як на мене, це ні що інше, як свідоме і неприховане заохочення росіян до продовження неоколоніальної загарбницької війни. До геноциду. От вони й “крокують вперед із цим”, як закликає їх Франциск.
Окреме слово до українських католиків та греко-католиків. Мої співчуття. Уявляю, як вам має бути неприємно. Але це камінь не у ваш город. Ви не винні. Серед понтифіків, на жаль, і раніше було чимало негідних, згадати хоча б Іоанна ХІІ або Лева Х, або Бенедикта ІХ. Але то було давно. А нині за вікном ХХІ століття.
Мабуть, це якраз той випалок, коли українці римо-католицького сповідання та греко-католики мали б звернутися до понтифіка. То було б правильно, як на мене, але не наполягатиму. Не маю права.
