Сценарії подальшого розвитку vlйнu: в чому зацікавлений Захід – у перемозl чи n0разці Україні

Бажання порозумітися з Путіним на Заході нікуди не зникло. Його не послабила навіть успішна українська операція на Курщині, яка, здавалося б, мала не те, що посунули “червоні лінії” Путіна, а й вщент їх зруйнувати. Натомість в Адміністрації Байдена й досі не дає Україні дозвіл на удари далекобійними ATACMC (які, до, не можуть дістатися до Москви) по цілях вглибини території Росії. Так, днями Reuters з’явилося, що Білий дім наблизився до схвалення рішення про надання Україні ракети JASSM для F-16. 

«Їхній запуск із пунктів ближнього кордону України з Росією міг би дозволити вражати військові об’єкти навіть у російських містах Воронеж і Брянськ. Це серйозно ускладнити здатність Росії підтримувати її наступні операції та значно збільшити стратегічну перевагу України», – зазначає Reuters, додаючи, що повідомлення про надання цих ракет Вашингтон може зробити вже цю осені. Найімовірніше, Адміністрація Байдена ухвалила це рішення вже після вибору 5 листопада. Проте, поки що не зрозуміло, яку з двох типів ракета JASSM випускає Україна: дальністю 370 км або 800 км; та чи підтримує ЗСУ дозвіл бити ними за цілями вглибини Росії. 

Із самого початку повномасштабної війни проти Росії України США постійно накладали обмеження чи-то на надання певних видів озброєнь, чи-то на їхнє використання, не даючи ЗСУ завдати дійсно суттєвих втрат ворогу. Хто пов’язує це зі страхом у ключових західних столицях перетнути сумнозвісні “червоні лінії” Путіна, за якими починається ядерний конфлікт. Дехто доводить, що США просто не зацікавлені в швидкій і цілковитій поразці Москви, прагнучи варити “російську жабу” безкоштовно. Інші ж кажуть, що за допомогою дозованої військової підтримки та постійного опору ЗСУ Захід хоче тримати Росію в постійному напруженні, щоб Путін був більш зговірливим з інших питань. 

Можливо наші союзники переслідують усі ці разом, ще й виграючи таким чином час для себе, бо для переведення своїх ОПК, хоча б на напіввійськові рейки теж потрібен час і ресурси. Але, що робити Україні? Наші ресурси, як це помилково може здаватися на Заході, не нескінченні. Ми не можемо вічно стримувати ворога, який чисельно нас переважає. Без дієвих гарантій безпеки (а це стабільна військова допомога, миротворчий контингент на лінії розмежування тощо) на переговори з Росією та заморозку війни ми теж не можемо піти, бо Росія перегруповується, накопичує сили й вдарити знову. 

Про які сценарії подальшого розвитку війни говорять на Заході, особливо напередодні виборів у США? До чого більше схиляються наші партнери: чергового умиротворення Путіна чи продовження війни? Про три основні шляхи розвитку подій читайте в матеріалі ТСН.ua. 

Сценарій №1: переговори та заморозка

Раніше, аналізуючи можливості сценарію подальшого розвитку війни, ТСН.ua вже писав, що в Україні не в повній мірі оцінили, як на Заході сприйняли провал нашого контрнаступу в 2023 році, що не трансформувалося в надання нам ще більшої кількості зброї. Страхи ескалації, помножених на небажання пояснювати своєму суспільству, чому потрібно збільшити оборонні видатки, породив величезну хвилю дискусій про необхідність пошуку компромісів за віком переговорів з Росією, яка є де-факто згодою на територіальні поступки. Частково ці розмови стихи після початку української операції на Курщині. Бо, до цього у Вашингтоні точилася дискусія, чи треба Джо Байдену, який вже не буде балотуватися, якось конфліктне питання війни з Росією України ще до інавгурації наступного американського президента проти 20 січня 2025 року навіть за рахунок територіальних поступків з боку України.

Після перенесення війни на територію Росії ці пропозиції дещо змінилися. І це можна побачити в дискусіях у провідних західних медіа щодо двох основних питань: 

• надання Україні дозволу бити далекобійною західною зброєю за цілями вглибини території Росії; 
• та, що Путін не змінив своїх першочергових цілей у війні проти України, тому перемогти його буде дуже важко, якщо взагалі можливо. 

Багато хто із західних експертів доводить, що українська операція на Курщині потроху сповнена, в той час як російські війська продовжують проходити до Покровська на Донецькому напрямку, який ось-ось впаде. У статті для британського видання The Times професор оборонних досліджень Королівського коледжу Лондона Майкл Кларк навіть припускає, що російські війська можуть захопити всю Донеччину й навесні 2025 року загрожують Дніпропетровщині. Усе це підігрівається статтями американських експертів, наприклад Стівена Біддла з Колубійського університету у Foreign Policy, що стратегічно дозволено ЗСУ на удари вглиб російської території не змінити траекторію війни. 

«Україні потрібно розгорнути свої нові можливості у великих масштабах, автоматично інтегруючи їх ізземним маневром для прориву російських ліній оборони. Виконати це непросто. США вважали, що проблема в недостатній підготовці українців зробила більшу координацію», – додає експерт. 

У середу, 4 вересня, координатор із стратегічних комунікацій Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі збільшує, що 90% літаків, які Росія використовує для керованих авіабомб і ракетних ударів дальньої дії, розташовані більш ніж за 300 км від українського кордону. Тому, мовляв, у дозволі бути далекобійною західною зброєю далі, ніж російського прикордоння, немає сенсу. Проте, чому б, наприклад, Адміністрації Байдена все ж не надати ЗСУ дозвіл вдарити спочатку по цих 10% цілей? 

Тим паче, судячи з публікацій у західній пресі, Іран за крок до передачі своїх російських ракет Dezful, які можуть бути ще більш небезпечними за “Іскандери”. Проте, наприклад, що для мінімізації ризиків ескалації до виборів у США 5 листопада, а також після них, Вашингтон навряд чи схвалить це рішення, радше йде у фарватері підведення України до незначної кількості переговорів шляхом надання дозованої військової допомоги. І, поки Америка, а за нею й ключові країни ЄС, сповідують цей принцип, Москва через різних експертів і спікерів вкидає в західний інформаційний простір тезу про те, що “Росію неможливо перемогти”, тому краще взагалі не боротися. 

Сценарій №2: режим фортеця

У статті про українську операцію на Курщині, яка триває вже місяць, Le Monde пише, що блискавичний прорив ЗСУ зруйнував переконання в голові позиції на Заході, що війна начебто зайшла в повний глухий кут. Протест, як і в разі з провалом українського контрнаступу у 2023 році, автоматично не трансформувався у бажання наших партнерів надати нам більше зброї і зняти всі заборони. Повторюючи фразу «Україна має сама вирішувати, коли починати переговори», можна припустити, що й у 2025 році Захід продовжуватиме надавати рівно стільки зброї, щоб ми трималися й оборонялися, а не завдавали Росії болючих ударів, які можуть переломити підхід війни. 

“Україна не може виграти без зовнішньої допомоги. Це залежить від нашого бажання та лідерства. Якщо ми хочемо, щоб українці переважали на полі бою, ми маємо їм дозволити принести війну на територію Росії”, – сказали на конференції GLOBSEC на минулих вихідних у Празі Очільник Генштабу ЗС Чехії, генерал-лейтенант Карел Ржека. 

Протест, чи удари вглиб російської території – це шлях до перемоги України? Ні, це радше шлях до більш ефективної оборони та надійного захисту України від російських ударів, щоб ми вийшли на перемову з Росією з позиції сили. Саме це є єдиним можливим варіантом завершення війни в головах наших ключових західних союзників, передовсім США та Німеччини. Чи, все ж, із позиції слабкості України? Саме таке запитання днями у Facebook поставила директорка Центру «Нова Європа» Альона Гетьманчук:

«Чи справді всі наші ключові партнери бажають нам вийти на рівень, коли ми зможемо вийти на переговори з позиції сили? Чи, можливо, в деяких ключових для нас кабінетах, зокрема й нетрадиційної овальної форми, домінує думка, що переговори можна лише з позиції слабкості. Україна? І, чим слабша позиція України, тим ці переговори реальніші? якщо ці перемовини є по суті дипломатичним прикриттям капітуляції”. 

Тож, виходячи з цього, дуже добре, якщо після американських депутатів військова й фінансова підтримка України у 2025 році буде принаймні на чинному рівні, щоб зберегти “режим фортеці”, коли ми добре обороняємося, але не просуємося вперед. Виступаючи на конференції GLOBSEC, чинний командувач EUROCORPS Пьотр Блазеуш закликав позбутися страхів щодо ризиків ескалації з боку Росії, чим постійно лякає Кремль. 

«Це не ескалація – це сприятливість України мати можливість себе захистити. Я, я думаю, ми також є жертвами російської дезінформації та дуже хорошої пропаганди. Вся ця дискусія про ескалацію, використання ядерної зброї… Політично, багато урядів занепокоєні. Але ми бачимо підтвердження – нічого не сталося. Це в тій чи іншій мірі блеф”, – додав Пьотр Блазеуш. 

Тому, ще одне завдання для наших західних партнерів у 2025 році – нарешті позбутися “червоних ліній”, які навʼязав їх Путін, посилюючи ескалацію. Крім цього, словами Бена Годжеса, колишнього командувача Сухопутних сил США в Європі, в третьому році повномасштабної війни Адміністрація США досі не має чітко визначеної цілі в цій війні. І це є третім головним завданням для наших союзників у 2025 році.

Сценарій №3: дочекатися проблем в РФ

Днями в інтервʼю американському телеканалу NBC News президент Зеленський повідомив, що Курська операція – це початок, і успіх дуже близький до несподіванки. Останнім часом західні оглядачі, експерти та військові генерали кажуть, що це не остання несподіванка для Росії від ЗСУ. І, як уже писав ТСН.ua, головна російська проблема, яку оголосила українська операція на Курщині, – це брак резервів. Москва передала туди свої війська навіть із Калінінграда. Не дивлячись на триваюче просування ворога на Донецькому напрямку, Росія потребує посилення мобілізації. Кремль вже підвищив зарплати контрактникам. Сума виплати за перший місяць залежно від регіону досягає $10-20 тис. Протест дедлайн таких виплат – 1 грудня. Й далі Путіну можливо оголошувати другу велику хвилю мобілізації, на кшталт тієї, що вже була у вересні 2022 року, коли вони набрали понад 300 тис. 

«Якщо продовжувати затяжну війну, то не пізніше, ніж влітку 2025 року Росія зіткнеться з дилемою: або зупинити це все, або оголошувати повторну масштабну мобілізацію», – заявив очільник ГУР Міноборони Кирило Буданов ще на початку серпня.

Про те, що Путін може піти на оголошення великої хвилі мобілізації в Росії вже до кінця 2024 року писав і Bloomberg. Це, на думку західних експертів і посадовців, може похитнути режим Путіна. Проте навряд чи це призведе до якихось кардинальних змін чи краю режиму. Дані опитування російського ВЦИОМ (хоча, навряд чи їх можна довіряти) у серпні, після початку української операції на Курщині, показали незначне падіння рейтингу кремлівського “фюрера”: від 77,1% до 73,6%. 

На думку президента Чехії Петра Павла, війна Росії проти України триватиме доти, поки не знайдено достатньої сили, щоб переконатися в образі у неможливості досягнення своїх політичних цілей військовим шляхом. Не виключено, що конфлікт може перейти з гарячої фази в заморожену, яка триватиме роками. 

«Це може статися цього року, але може статися й наступного, а може й через багато років. Я радше вважаю, що за кілька років обидві сторони зрозуміють, що далі йти неможливо, й переговори відбудуться», – додав Петро Павел. 

Якщо досліджувати, що про подальші сценарії розвитку війни Росії проти України пише західна та експертиза, то в минулому році такі прогнози суттєво змінилися. Горизонт планування зводиться до вибору в США 5 листопада. До цього привʼєднано й інші контраверсійні статті на кшталт “Росію неможливо перемогти”, а “дозвіл Україну на удари західною далекобійною зброєю по Росії нічого не дадуть”. Протест, нашим західним партнерам варто пам’ятати й про ставлення до можливих переговорів з РФ, до яких нас так шилять, самі українці. Свіже опитування Фонду Демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва каже, що ні відмова від вступу до ЄС і НАТО, ні визнання окупованих територій частин РФ не підтримується переважною більшістю українців як поступка в обмін на початок війни. 

Саме тому союзникам України вже час:  

1. програмується зі стратегією підтримки України у війні проти Росії. Якщо Захід так боїться ескалації, то це може бути політика “маленьких кроків”, на кшталт української операції на Курщині, коли Захід не заперечував проти її проведення;
2. зняти всі заборони на удари далекобійною зброєю вглиб території Росії. Хай це спочатку буде 10% цілей, до яких діставатиме цю зброю. Протест, оцінюючи результати, згодом після цього Україна зможе отримати ще більше далекобійних ракет;
3. почати по-справжньому переконувати своє суспільство із забезпеченням збільшити оборонні видатки;
4. та зробити свої санкції проти Росії дійсно діючими, обрізавши шляхи їхнього обходу, й нарешті відмовившись від купівлі російського газу й нафти. 

Джерело