Розмова Зеленського з Байденом та “скринька Пандори”
На фоні публікацій західних ЗМІ та слів екс-посла США в Україні Стивена Пайфера про можливу автономію окупованих територій Донбасу в складі України, і без того важлива розмова президентів США та України Джо Байдена та Володимира Зеленського набувала вкрай серйозного підтексту. Утім, у публічних пост-релізах сторони обійшлися загальними фразами про підтримку. Про те, чого чекати Україні за результатами розмови голів держав, “Апострофу” розповів політолог-міжнародник Віктор Савінок.
Треба враховувати, що бесіда, яка відбулася між Зеленським та Байденом – це навіть не переговори, не саміт, і не якась глобальна зустріч. Справа в тому, що офіційний Вашингтон і надалі планує обговорювати “російське питання” з союзниками по НАТО, а американські ЗМІ прогнозують проведення найближчим часом американсько-російської зустрічі високого рівня.
Ще один важливий момент: США зараз не вигідно тиснути на Україну в контексті реалізації будь-яких кроків з надання особливого статусу ОРДЛО. На мою думку, такий розвиток подій зараз не є вірогідним, оскільки американська сторона від цього нічого не виграє, а навпаки це фактично дасть Російській Федерації таку карту, яку можна розігрувати в подальшому, і стане таким стимулом для РФ як ще більше нагнітати ескалацію, так і тиснути на США.
Якщо на тлі американсько-російських переговорів та подальшої концентрації російських військ поблизу російсько-українського кордону стало б очевидним, що Вашингтон натиснув на Україну, а Київ виконав продиктовані умови, то відповідно Росія вирішила б, що можна вимагати в Байдена ще більше. Зважаючи на досвід російської зовнішньої політики, Москва не оминула б можливості використати такий карт-бланш для того, щоб натиснути на США в інших питаннях. Зокрема, і в інших конфліктних ситуаціях, до яких залучені Вашингтон і Москва. Тож, не думаю, що США було би вигідно відкривати таку “скриньку Пандори”.
Не вважаю, що ситуація добігла навіть певного проміжного етапу, щоб судити про її розвиток, оскільки ми не бачимо щоби хтось вдавався до яких-небудь дій: чи то Російська Федерація відводила би війська, чи то США або хтось з європейських партнерів обіцяв би якусь суттєву військову допомогу Україні, за винятком того, що в принципі вже давно обіцялося і реалізується. І, зрештою, ми не бачимо щоб українська сторона йшла на якісь поступки, чи вдавалася б до іншого роду дій.
Треба враховувати, що для Байдена важливе трансатлантичне партнерство. Узгодження позицій, зокрема, із Німеччиною після початку роботи нового уряду в Берліні, набуде ймовірно більш суттєвого масштабу. До того ж, Байден нещодавно заявляв про бажання створювати і розвивати “партнерство демократій”, в якому Німеччина відіграватиме одну з основних ролей. Тому необхідно буде слідкувати за розвитком американо-німецького партнерства за урядування нового кабінету в Берліні, а також за місцем України в цьому контексті.
І тут важливим аспектом діалогу між Вашингтоном і Берліном буде питання “Північного потоку-2”. До речі, “ключ” від “Північного потоку-2” зараз фактично опинився в німецьких “Зелених”, які в новому уряді отримали контроль над міністерствами енергетики та закордонних справ ФРН. До того ж, новий німецький уряд декларує зовнішню політику, яка більш орієнтована на захист демократичних цінностей і дотримання прав людини. Нова коаліція в ФРН планує використовувати цей важіль в плані додаткового стримування Росії. Тож, слід врахувати й те, чи буде це питання підніматися в рамках німецько-американської взаємодії.