Гарантії безпеки чи глибоке занетnок0єння: що насправді підписали Київ і Лондон, та як це допоможе перемогти Росію (ВІДЕО)
Нова безпекова угода між Україною та Великобританією не передбачає такої ж захисної парасольки, включно з ядерним щитом, яку Британія надавала Швеції до її фактичного вступу до НАТО.
Зміст
- Гарантії і НАТО: чи дійсно угода історична?
- Членство в НАТО vs угода: чи не відбувається підміна одного іншим?
У пʼятницю, 12 січня, під час візиту Ріші Сунака до Києва, Україна та Велика Британія підписали Угоду про співробітництво в сфері безпеки. Багато українських депутатів дописували в соцмережах, що Угода діятиме до вступу України до НАТО, називаючи це ледь не гарантіями безпеки. На жаль, це не так. Ця Угода радше про гарантії подальшої фінансової та військової підтримки України, з огляду на те, що зараз відбувається в США. Тобто, це гарантії, що нас не кинуть один на один у війні з Росією, яка нарощує свою військову машину.
Фактично це підтвердила й спільна пресконференція Володимира Зеленського та Ріші Сунака. Говорячи про Угоду, український президент називав це “гарантіями” або “безпековими гарантіями”, тоді як британський премʼєр – “безпековими запевненнями”, які одразу ж нагадують українцям про мертвий Будапештський меморандум.
Чому підписання безпекової угоди з Великобританією стало взагалі можливим? І що це за угода? В липні минулого року, коли на Вільнюському саміті НАТО нам відмовили (передовсім США) в політичному запрошенні до членства, стало зрозуміло, що треба шукати якісь інші гарантії, бо ризикуємо залишитися взагалі ні з чим. Компромісом стала Спільна декларація G7 щодо подальшої підтримки Києва, яка відкрила шлях до “двосторонніх зобов’язань і домовленостей у сфері безпеки” (як йдеться в документі). Тобто, Офіс президента вирішив йти так само, як свого часу з ЄС (коли Київ укладав із країнами-членами декларації про підтримку нашого вступу), – шляхом підписання окремо з кожною країною G7 (і не лише) двосторонніх безпекових угод.
Минулого року, після появи Декларації G7, в Україні справедливо побоювалися, що ці ефемерні “гарантії” стануть просто замінником НАТО, куди нас не хочуть приймати, бо війна й страх перед Росією. Проте поява першої такої Угоди з Великобританією (а Спільна декларація G7 відкрита до приєднання) чітко каже про зворотне. В тексті документу, який оприлюднив ОПУ, НАТО, на рівні чіткої підтримки Лондоном нашого вступу до Альянсу, згадується 17 разів.
Крім того, що ця Угода гарантує безперервність збройної та фінансової підтримки з боку Великобританії, це ще й потужний сигнал США, які вже офіційно заявили, що призупинили допомогу Україні, бо Конгрес вже майже півроку не може ухвалити необхідний пакет подальшої підтримки. Тим паче, до того ж це буде цілком логічно, США мають стати наступними, хто укладе з Україною таку безпекову угоду. Й за словами амбасадорки США в Україні Бріджит Брінк, Вашингтон вже провів два раунди переговорів із Києвом якраз щодо такої угоди.
То, про що ж насправді підписана Угода з Великобританією? Чи не стане укладення таких документів замінником нашому членству в НАТО? Та як нам відійти від сумнозвісної “ізраїльської моделі”, яку так намагаються навʼязати Україні?
ТСН.ua попросив написати нам про це очільницю напряму “Регіональна безпека та дослідження конфліктів” Фонду демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва, дослідницю Лондонської школи економіки та політичних наук Марію Золкіну.
Гарантії і НАТО: чи дійсно угода історична?
Україна та Великобританія підписали історичну угоду про безпекову співпрацю – саме такими заголовками рясніють українські ЗМІ після підписання відповідного тексту Президентом Зеленським та британським прем’єром в рамках анонсованого візиту Ріші Сунака до України. Втім, чи дійсно угода має таке значення, який вплив вона матиме для протистояння російській агресії і як вплине на амбіції України приєднатися до НАТО – все це заслуговує на окрему увагу.
Угода без перебільшення має стратегічне значення одразу в кількох вимірах.
По-перше, для допомоги Україні у спротиві російській агресії і для тяглості підтримки на наступні 10 років.
По-друге, для консолідації проукраїнської міжнародної коаліції, що почала слабнути на фоні перших серйозних проблем із фінансовою та збройною підтримкою України у 2024 році, зокрема з боку США.
І, по-третє, це стане стимулювати інші держави більш активно включатися в планування подібної безпекової та оборонної співпраці з Україною.
Варто згадати, що ця угода стала першим практичним втіленням так званої ідеї Спільної Декларації G7 на полях Вільнюського саміту НАТО в липні 2023 року. Тоді, не маючи готовності надати Україні повноцінне запрошення до НАТО, “Велика сімка” готувала пропозицію, аби на двосторонньому або багатосторонньому рівні партнерські держави почали підписувати з Україною угоди в сфері безпеки. Ключову роль в просуванні цієї ідеї відігравала саме Великобританія. Й підписаний нині документ – є першим у своєму роді.
Більше того, угода чітко підкреслює, що підтримка України надається для відновлення її міжнародно визнаних кордонів станом на 1991 рік. Це, зокрема, істотно ускладнить життя всім прихильникам переходу до переговорів із Росією ціною українських територій і поступок з боку України.
Однак, попри всю важливість угоди, при її оцінці варто утриматися від перегрітих очікувань. Вона, зокрема, не надає Україні гарантій спільної колективної оборони. Велика Британія першою з G7 на рівні угоди фіксує, що агресія проти України порушує безпеку й Сполученого Королівства, створюючи для нього ризики. І для допомоги Україні передбачається продовження фінансової, збройної та іншої допомоги, але не спільна оборона (коли війська обох країн-підписантів приходять на допомогу в разі нападу на їхні країни – ред.).
Відтак, називати це гарантіями безпеки в класичному розумінні – наприклад 5 статті Вашингтонського договору про НАТО – неправильно.
У цьому немає жодних сюрпризів: до приєднання України до НАТО ніхто з партнерів не готовий підписуватися під спільним веденням бойових дій проти російської агресії. Але різні види допомоги Україні вже стають формальною частиною як внутрішньої, так і зовнішньої політики Великобританії. Наприклад, запуск спільного виробництва зброї або оформлення оборонних замовлень безпосередньо для потреб України серйозно зменшуватимуть потенційні ризики від внутрішніх політичних криз, які можуть виникнути в партнерській країні. В цьому був один із аргументів на користь таких угод, адже політична кон’юнктура з роками змінюється навіть у стратегічно близьких державах.
Одним із таких амбітних і довгострокових завдань, наприклад, є не просто зміцнення морської безпеки України, але й допомога Великобританії у розбудові морського флоту України для відновлення з часом безпечного судноплавства в Чорному морі.
У 2022 році Великобританія на чолі з тоді ще прем’єром Борисом Джонсоном підписала Декларації про підтримку Швеції та Фінляндії на випадок агресії проти них і до приєднання країн до НАТО. І хоча тоді не йшлося про безальтернативну участь британських військ в конфлікті, але ймовірність цього в формулювання документу закладалася. Статус угоди з Україною, з одного боку, є вищим за політичну Декларацію, але і текст є куди більш обережним. Хоча це, варто наголосити, жодним чином не означає, що за певних обставин ці формулювання будуть змінені і розширені.
Членство в НАТО vs угода: чи не відбувається підміна одного іншим?
Як до Спільної декларації G7, так і після неї було багато небезпідставних побоювань, що частина партнерів України може бачити в подібних безпекових угодах своєрідну альтернативу членству України в НАТО. Втім, Британія, на щастя, до таких країн не належить. І в політичному, і в експертному середовищі в Лондоні фігурує однозначна підтримка приєднання України до Альянсу.
Попри всі складнощі з отриманням запрошення (вступити до НАТО – ред.), британці стратегічно переконані: без НАТО справжніх гарантій безпеки Україна не матиме, як і сталого миру в регіоні. Безпекова угода з Британією транслює цю ж ідею.
Так, пріоритетність руху до НАТО, всебічна підтримка Києва на цьому шляху, максимальне приведення ЗСУ до стандартів НАТО, політичні реформи саме в контексті реформи оборонної галузі (цивільний контроль над ЗСУ, реформа оборонних держзакупівель, кадрова політика, реформа військово-промислового комплексу) та інші складові руху до НАТО наскрізно звучать у всьому документі.
Тому впевнено можна сказати: принаймні для Лондона така угода точно не є жодним замінником НАТО, а радше проміжним етапом. Задача угоди відповідно – підтримати Україну для її оборони до моменту, поки членство в НАТО стане можливим. У разі набуття Україною членства в Альянсі протягом наступних 10 років, поки ця угода буде ще чинною, Лондон і Київ вирішуватимуть долю цієї угоди окремо.
Варто зазначити, що серед британських експертів така формула є достатньо популярною: нехай сьогодні політичного консенсусу в НАТО про членство України немає, але контекст змінюється й Україна має бути готова до дуже швидкого руху, коли ці сприятливі обставини в НАТО будуть.
Британія дійсно проявляє політичне лідерство в підтримці Києва, що особливо важливо в контексті американських виборів і проблем з форматом фінансування України на рівні ЄС. Однак ейфорії, і, тим паче, нереалістичних очікувань від цієї безпекової уголи, бути не має. Сама по собі автоматично вона не запускає жодних процесів. Для цього будуть додаткові рішення, угоди й підзаконні акти як в Україні, так і в Сполученому Королівстві. Угода створює рамку і дає політичне зелене світло. Саме за практичними кроками можна буде судити, наскільки потенціал цієї угоди реалізується. ЦІлком ймовірно, що частина домовленостей не будуть оприлюднюватися саме з безпекових міркувань, але результат навіть неанонсованої співпраці рано чи пізно буде помітний.