Володимир Саркісян.
Мене часто питають, чому я досі підтримую Петра Порошенка? Відповім.
А із вдячності. Бо навіть ще у квітні-травні 2014 я не відчував гордості за Україну. Біль, жаль, тривогу за країну – відчував. Відразу, ненависть до російських покидьків і колорадських гнид – відчував. Гордість прийшла за його часів.
А із заздрощів. Бо сам навряд чи поліз тоді на бульдозер, – згадав би, думаю, про жінку, про дітей, про кішку, що вдома залишилася. Бо навряд чи узявся борoтися на три фронти – із північною наволоччю, із ніжностурбованими гарантами, із тутешніми трупоїдами.
А із ностальгії. Бо при ньому не смерділо так з дверей СБУ, МВС тощо. Підмивалися, мабуть, ретельніше. А зараз знову сталінським трyпом і гаслом “честі не маю!” тхне звідусіль.
От така хрiновина, малята. Тримати стрій можна навіть коли вдвох залишаєшся.

За матеріалами сторінки в Фейсбук Vasyl Chechel с Володимиром Саркісяном.