Не прощаємось.

Колись кількадесят беркутят втекли слідом за Овочем прямо з Майдану через Харків до Криму. В той час здавалось, що їм поталанило і вони врятувались від правосуддя. Багатьох із них ми потім зустріли на Донбасі.

Особисто я добре запамятав зустріч із двома вінницькими беркутами – у лісопосадці біля селища Металіст, під Луганськом. У їхніх кишенях лежали посвідчення, виписані особисто міністром Захарченком у грудні 2013-го, “свєжак”. Самі ж вони теж були більш-менш свєжак – пролежали менше доби. Це також було в рамках обміну “всіх на всіх” – ми з ЛНРівцями в той день мінялись “двохсотими”.

Так що я не прощаюсь із відпущеними Зе беркутятами з “чорної роти”. Навпаки, з нетерпінням чекатиму на зустріч. А зустріч ця неминуча, бо наша війна не закінчилась – ні тоді, на Майдані, ні тоді, влітку 14-го під Луганськом, ні зараз ні в якому Парижі.

Війна між Імперією Зла та Україною триває, і переможе в ній хтось один, бо тут немає ніякого “посередині”.

Ми – не здамося, імперія не відступиться, поки не накриється. І доки не відступиться, слатиме нам назустріч своє гарматнє мясо різного штибу – “гарматну баранину” від Кадирова, “гарматну ведмежатину” з Бурятії, та звісно ж “гарматну курятину” з “беркуту”.

Тож я вірю, що ми ще зустрінемось із вчорашніми “відпущениками” – як тоді зустрічались із їхнми колегами

– втікачами. І не будемо звязані при цьому наївними надіями на “цивілізований судовий процес”, вимогою “дотримання процедур” тощо. На війні як на війні. І тоді станеться справжнє правосуддя.

Не прощаємось, беркутята. Політайте трохи на Росії.

Євген Дикий

Джерело: prefiks.co.ua