“Розпoвідайте цю іcторію, пошиpюйте, пеpеказуйте. Я її нaвіть не пиcала. Я доcлівно пpоплакала те, що почула… Андpій і Аня Лукiвські”
Памʼятаєте, я згадувала про дівчину, яка писала коханому записки? Від руки? І його потім ідентифікували за її зізнанням у коханні?
У той фатальний бойовий вихід чоловік взяв лише записку від дружини : «я тебе дуже кохаю»…
Ось вони – Андрій і Аня Луківські.
Якщо я переживу цю ніч – я ще доволі міцна здоров’ям, бо у мене кількагодинний біль у серці і, здається, від сліз облізла шкіра на повіках.
Аня не називає себе вдовою. Вона називає себе дружиною Янгола. Я їй пишу, що її Янгол найвродливіший з усіх, яких я бачила. Аня посміхається і каже, що закохалася у нього з напівпогляду.
Вони були дуже юними, але дуже відповідальними за свої почуття – завжди поступалися, мирилися, внутрішньо доростали одне до другого. Андрій сказав, що вони не будуть довго зустрічатися- він впевнений, що вона та сама, і що вони проживуть довге і щасливе життя.
Він був уже в армії на початку війни, тому перші його бої – оборона Києва. В перші місяці він міг на 20 хвилин вирватись до неї. Потім вона їздила до нього на Запорозький напрямок, стала рідною у його бригаді. У Андрія було важке поранення, тоді він одужав… А потім – несподіване переведення на Донеччину.
Господи, як же описати те, що я почула? Як же це склеїти в слова?
Андрій напевно знав, що не повернеться з того завдання. Не передбачав, не сумнівався – знав. Напередодні він спокійно озвучив Ані алгоритм іі дій після його загибелі. Або ж після зникнення безвісти. А ще озвучив два прохання. Аби вона прожила життя повноцінно і щасливо – за них обох.
І попросив будь-що переправити його тіло додому.
Аня пообіцяла. За однієї умови – що він колись відшукає її на тому світі…
Неважливо як, але Аня бачила запис, як щось влучило у Андрія, як він перестав дихати. Там, у тому місці, залишилося пʼять загиблих героїв.
На територію зайшли окупанти.
І з того часу, впродовж довгих 10 місяців, Аня виконувала обіцянку, яку дала чоловіку. Вона шукала його на сайтах ворога. Знайшла відео, де із загиблих уже зняли амуніцію. Всі тіла були повернуті, а її Андрій дивився просто у камеру. Після загибелі пройшло три тижні.
Потім тіла повернули у столицю, і Аня більше півроку їздила по моргах, роздивлялася десятки тіл, шукала найрідніше. Знайшла по опису на сайті. Подзвонила, наполягла на детальному огляді. Потім у неї запитали, чи могла бути при ньому записка. Могла бути. Була: «я тебе дуже кохаю.»
Аня розмовляє досконалою українською мовою. Вона пише бездоганно грамотно українською мовою. Вона виглядає, як юна квітка. Квітка у руках свого Янгола.
Аня каже буквально таке:
– Найкращі уже загинули. І кращі уже загинули. Про них треба не те, що писати, про них треба кричати на увесь світ! Мій Андрій був таким патріотом! Таким! Він казав: я там, кохана, щоб вони не прийшли до тебе..
Їхнє кохання не скінчилося, воно перервалося тимчасово – про обіцянку, дану Андрієм, памʼятаєте?
Розповідайте цю історію, поширюйте, переказуйте. Я її навіть не писала. Я дослівно проплакала те, що почула…
