Він втік з Росії і v0ює за Україну: 60єць РДК про 60ї за Авдіївку та сотні росіян, які перейшли на наш бік

Боєць “Російського добровольчого корпусу” (РДК) на позивний “Ден” народився у Росії та прожив там багато років. У 2020 році приїхав до Білорусі на масові протести проти режиму Лукашенка. Після того — в Україну. Брав участь у багатьох акціях проти колаборантів, а з початком повномасштабного вторгнення став на захист України.

Про масові репресії у РФ, режим Путіна, ідею та мету РДК, бої за Авдіївку та історичний захід російських добровольців у Брянську область він розповів в ексклюзивному інтерв’ю для TSN.UA.

Далі — пряма мова.

Розкажіть про себе. Ви народилися в Росії, однак приїхали до України. Чим ви займалися в Російській Федерації?

Я народився в Санкт-Петербурзі, там навчався, вступив до університету. Ще в школі я влився у рух футбольних фанатів. На той час усі вони виступали проти держави та проти системи. І тому в мене вже тоді почалися проблеми із МВС. Потім почалися “чистки”. Усіх, хто проти, закривали за екстремізм та супутні статті. І я отримав 4,5 роки. Відсидів їх повністю, бо не давали раніше вийти по УДВ. Потім почав займатися спортом, дійшов до професійного рівня з боїв ММА. А коли була можливість, переїхав до України. Ще до повномасштабної війни.

У якому році приїхали в Україну?

Я приїхав у 2020 році, у серпні. Ще шляхом сюди ми заїхали до Білорусі, коли намагалися повалити режим Лукашенка. Але там уже все переросло мирні ходи, і ми побачили, що це ні до чого не спричинить.

Розкажіть, чому ви вирішили їхати до Білорусі та хто з вами ще був?

Так збіглося просто, всі обставини. І найкраща дорога завжди була не на пряму, бо нас знали. І російські прикордонники стопорнули б і не пропустили б, швидше за все,  були б проблеми. Після того, як відсидів, я входив до федерального списку екстремістів і терористів. Туди всіх вносять, хто за екстремістськими статтями якимось проходив, хто проти держави. Це може бути людина, яка підірвала будинок, і людина, яка написала коментарі в соцмережах. Це давало великі обмеження. Не можна було заводити банківські картки, рахунки. Операції ніякі з грошима проводити не давали, закордонні паспорти, візи тим більше. І складно було потрапити на офіційну роботу, бо все було видно одразу.

У Білорусь виїхали без проблем?

Тоді був ще ковід, і не випускали з Росії нікуди. Були перевізники, які возили людей до Білорусі через ліс. У них це було налагоджено. Там не було ковіду, і можна було виїжджати до будь-якої іншої країни. Тому всі, хто хотів потрапити в іншу країну, їхали в такий спосіб, єдиний на той момент.

Скільки ви пробули у Білорусі та чому вирішили їхати саме в Україну?

Лише кілька днів. Ми заздалегідь планували їхати в Україну.

Ви були зі своїми друзями росіянами?

Так. Ще було зі мною кілька людей, у тому числі моя дівчина на той момент, у якої в Україні були родичі. Вона росіянка. Але тут у неї була рідна бабуся — українка, і було простіше потрапити. Тобто такий привід. Тому що просто так не пропускали громадян Росії. Мало бути запрошення і якісь причини для в’їзду.

Наразі у вас є громадянство України?

У мене є дозвіл на проживання, яке я отримав на підставі навчання тут. Я вступив до університету, коли приїхав.

Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення в Україну?

Я був у Азовському русі у Національному корпусі. Вже тоді ми політичними методами боролися проти колаборантів. І проти ОПЗЖ у тому числі.

Як для вас почалося повномасштабне вторгнення? Як ви пам’ятаєте цей день? Чи відчували ви, що Росія розпочне щось таке?

Ну, вже все рухалося до того, що буде якийсь військовий конфлікт, і просто ми не знали, чи це буде лише Донбас, чи якийсь масштабніший наступ. Але мало хто припускав, що саме з Білорусі масштабний наступ буде на Київ. Нас заздалегідь попереджали, що краще готуватися, давали певні інструкції. Також ми ще за рік до того, коли було загострення, були нібито навчання на території Білорусі, ми вже тоді почали робити вишколи, намагатися готувати населення до того, що може статися, і готувалися самі. І перший день я нічому не здивувався і вже за годину був на місці збору добровольців зі своїми знайомими.

Куди ви доєдналися у перші дні?

Оскільки я був у Національному корпусі, приєднався до того, що утворювалося на тлі Азовського руху у Києві. Це спочатку була територіальна оборона, потім вже перетворилася на ССО Азов.

Ви брали участь у боях за Київщину?

Так. Я перебував у Києві і більше нічого не залишалося, як захищати Київ.

Як ви особисто сприйняли те, що Росія вторглася в Україну?

Якогось страху не було. Навпаки, було відчуття єдності. І те, що можна, нарешті, поквитатися якось із путінським режимом, бо там не було можливості взяти зброю в руки та боротися силовими методами.

Коли ви приєдналися до РДК? Розкажіть більше про нього. Що там відбувається, як відбувається відбір?

До РДК приєднався на початку листопада 2022 року. Тому що в “Азові” не оформиться ніяк. Через те, що “Азов” входив до структури ССО, не можна було оформити іноземців. Це не тільки у мене були такі проблеми. Коли почалося перетворення на Третю штурмову, виникали бюрократичні проблеми, що було не отримати нової зброї, бо не оформлено. Я трохи знав уже командира, знав деяких людей, хто був у РДК у першому складі. Тому мені було не важко туди влитися.

Що змушує людей із Росії приєднуватися до РДК? Як багато до вас доєднується людей?

Дуже багато людей зараз почали приєднуватися, яким вдалося переправитися до Європи. Звичайно, напряму не проїхати сюди, не пройти. Налагодився канал, як людей переправляти. Тому зараз групи великі переправляються. І з кількістю вже все гаразд. Тобто, не десятками, а сотнями обчислюється.

Що їх мотивує всіх їхати сюди?

Насамперед це розуміння, що єдина можливість повалити путінський режим — це зі зброєю в руках. За 24 роки його правління вже час би це зрозуміти. Але, на жаль, лише зовсім невелика частина людей розуміє це. А більшість побоюються щось змінювати. Тому що з 2014 року діє така методичка у пропаганді, яку скрізь кажуть, що якщо щось відбуватиметься, то буде нібито як в Україні. Тобто розпочнеться війна, кров, революція. А звичайним людям цього типу не потрібно. Вони це так уявляють.

Тому почали війну самі?

Навіть ті, що чимось незадоволені. Вони бояться щось міняти, а то “буде війна, кров”. Їм це вбили, вселили в голову.

Розкажіть про мету та ідею РДК тут, в Україні.

Насамперед наша мета — звільнити українські землі, відкинути російську армію, так само, як і в будь-яких українців. Ну і повалити путінський режим, щоби там встановився нормальний режим. Бо навіть, наприклад, знищити Путіна — це мало. Тому що будь-який його попередник буде носієм його ідей за такого ж режиму. Тобто, якщо його не змінити повністю. І це буде потенційна загроза нового нападу в будь-якому разі, хоч би хто там прийшов на його місце. Якщо навіть гіпотетично уявити, що вибори виграє не він, або якщо його там хтось скине з оточення його.

У вашому розумінні змінити режим — що це означає?

Це означає повністю змінити ідеологію цю тоталітарну, загарбницьку, а зробити вільну. Тому Україна і приваблювала багатьох звідти після 2014 року. Тому що тут те, що, в принципі, ми хотіли зробити там. Тобто таку саму свободу, коли люди мають право голосу. Коли є зміна влади, чесні вибори. Можна висловлювати свою думку на мітингах, маршах і так далі. А не так, що за якісь репости чи лайки переслідують кримінально.

Ви заходили в перший раз із РДК на територію Росії?

Так, це було на початку березня 2023 року. До Брянської області. Це запам’ятається надовго, бо це перший такий масовий захід взагалі в історії, коли на території Росії захопили, зайняли їхні села. Це вперше із Другої світової війни.

Як ви пам’ятаєте ці події, що там відбувалося?

Ніхто навіть не припускав, що кордон з їхнього боку може бути таким дірявим, бо скрізь у них в новинах показувалося, що ось зміцнення кордону, на це купу грошей виділяються. Я якось не уявляв, що таке може бути, коли йдуть військові дії тим більше. Це був удар по їхній пропаганді також. Щоб люди побачили, як насправді, і задумалися, куди йдуть гроші, що взагалі відбувається. У тому числі така мета.

Ви думаєте, вдалося щось їм показати?

Звичайно, остаточно зомбованих, я гадаю, не вийшло. Але в усьому світі, в принципі, довідалися про це. І це дуже відомий показовий випадок.

Ви були в Авдіївці. Опишіть, що там відбувається. Яка там атмосфера?

Ми з листопада і донедавна перебували там. Я з мінометним розрахунком перебував на околицях Авдіївки. Ми прикривали Степове, щоб не було оточення. Дуже багато штурмів там було, по кілька разів на день. Тобто такі “м’ясні” штурми, справді це має місце. І вже це побачив на власні очі на трансляціях з дронів. Вони повзуть малими групами, незрозуміло на що сподіваючись, і на тих самих місцях, куди вже наведена артилерія. Це, найімовірніше, “зеків” так пускають. Тому що в нас є деякі люди, які були полоненими, але перейшли на наш бік і вже добре себе проявили. Один із них із “Штурм-Z”, а інший із “Вагнера”. І вони всі розповідають, що дійсно є таке, що якщо вони повертаються назад, тобто відступають, їх просто розстрілюють. Тобто у них одна дорога — тільки вперед, зайняти позиції і чекати, доки їх змінить хтось.

Як ви перевіряєте цих людей, щоб їм довіряти?

Цим займаються спеціальні люди. Звісно, всі перевіряються.

Що вони розповідають зі свого боку? Як вони це бачать, чому приймають такі рішення?

Ці люди сидять на зонах і перебувають в інформаційному вакуумі, бо мало де є можливість заходити в інтернет, а якщо і є, то навряд чи вони заходять на українські телеграм-канали. Там скрізь стоять телевізори. Тобто єдине, чим там можна розважити себе у вільний час, це дивитися телевізор, і зрозуміло, що їм там ллється, якісь газети їм дають. Напевно, вони це бачать інакше. Тобто не так, як є насправді.

“Вагнерівець”, що він розповідав?

Що нічого не залишалося, крім як здатися. Бо назад не повернутися — розстріляють. І ніхто навіть цим не займатиметься — загинув і все. Їх не вважають за людей. Немає жодних компенсацій.

На вашу думку, в Росії взагалі є громадянське суспільство?

Ну, на папірці є, але я не знаю, чи можна назвати це громадянським суспільством, коли воно все зомбовано, перебуває в якомусь своєму світі. Майже як Північна Корея, мабуть.

А спротив там якийсь відчувається?

Ну якісь поодинокі є моменти, коли підпалюють військкомати, щось роблять на залізничних коліях, щоб поїзди сходили. Але в масштабах величезної Росії — це все голка у копиці сіна

А чому так, чому утворився такий механізм? У чому взагалі полягає проблема? Як її можна повалити?

Путін, прийшовши до влади з перших років, він же з ФСБшних структур, він почав потроху все підминати під себе. Проводити відповідну пропаганду, посилювати закони помалу, щоб утримувати свою владу. Його першою метою, коли він прийшов у президенти, було надовго утримати свою владу. І одразу розпочалася така робота. У перші роки при владі було ще вільно у порівнянні з тим, як зараз. Звісно, це не за один рік робиться. Для цього потрібна зміна влади і тому це добре. Бо коли влада не змінюється десятиліттями, вона підминає все під себе.

Як ви можете оцінити російську армію станом зараз? Вона розвивається чи деградує?

Звичайно, вона розвивається. Там була мобілізація невелика. Звичайно, спочатку це були недосвідчені солдати, але вже хтось вийшов за цей час, вони вже набралися достатньо досвіду. І зараз там мобілізація не проводиться, бо вистачає добровольців із усяких сіл, із глибинки, хто ведеться на ті самі 200 тисяч, які для Москви, для Пітера — не гроші. Тобто люди не ризикуватимуть своїм життям за такі суми. А десь із глибинки, де рівень життя маленький, звідти йдуть люди, які теж, не знаються на реальному стані справ, живуть у своєму світі.

Раніше в інтерв’ю боєць “РДК “Івар”, який втік з Росії після початку повномасштабної війни та приєднався до боротьби проти путінського режиму, розповів, що відбувалося в РФ напередодні вторгнення.

Джерело